Рецензии на фильмы и сериалы

В історії Польщі, як, мабуть, і у кожної країни, вистачає справ про розслідування серійних убивств. І хоч історія Здислава Мархвицького, прозваного в народі "Вампіром" не була найстрашнішою з усіх, все рівно факти не можуть не шокувати роки злочинної діяльності, більше десятка підтверджених убивств, наявність змови за участю кількох осіб, гучне і заплутане розслідування Не дивно, що ця історія знайшла відгук в польському кінематографі. Отже,Польщу у 1970-і роки накрила серія жорстоких убивств жінок. Міліція ніяк не може знайти винуватця, поки за справу не береться недосвідчений Януш Ясинський, якому таки вдається знайти підозрюваного, однак, у слідчого немає прямих доказів провини ймовірного винуватця Слід відзначити, що хоча сюжет фільму "Я вбивця" побудований на історії Мархвицького і включає чимало реальних фактів розслідування, кінострічка є в першу чергу художньою імена людей змінені, чимало важливих подій опущено
Звичайно, дотримання історичних фактів в даному випадку не грає суттєвої ролі, головне щоб була цікава історія. І ось, власне, з подачею сюжету у фільму є серйозні проблеми. Якщо на початку все більш-менш ясно, то вже в другій половині стає
незрозуміло, що відбувається, чому персонажі роблять те, що роблять. Деякі сюжетні ходи, здається, існують лише для того, щоб розтягнути і так завеликий 2-годинний хронометраж. На додачу, сценарист нагнав туману на історію слідства, і після перегляду фільму незрозуміло, чи підозрюваний дійсно убивця, чи просто невинний цап-відбувайло, якого брудні міліціянти відправили на шибеницю, щоб замяти справу і забезпечити собі славу та карєрний ріст. Незважаючи на те, що фільм польський, поляки у ньому представлені в досить неприємному світлі навколо суцільні пороки: пянство, подружні зради, корупція, вбивства Звичайно, чорнуха потрібна для створення атмосфери похмурого детективу, але навіть з цим у тут не склалося. Режисер явно хотів закосити під жанр нео-нуарного детективного трилера, як у "Зодіаку" або у "Прогулянці серед могил". Але, проваливши сюжетну частину, творці провалили і стилістичну картинка у фільмі сірувата і безрадісна, викликає лише нудьгу; оператора залишили без знімальних кранів, тому показати якісь цікаві плани він не зміг, залишалось лише періодично трусити камерою. Актори теж не витягують фільм, бо не показують визначної гри. В цілому, фільм "Я вбивця" вийшов досить нудним і нецікавим. Його не вийде порекомендувати ні шанувальникам детектива, ні польського кіно в цілому.

Фільм Крістофера Лендона той випадок, коли початкова негативна реакція після перегляду згодом пом'якшується, і починають згадуватися позитивні моменти картини. "Щасливого дня смерті" це підлітковий мікс "Дня бабака" та "Хелловіна". Старша аудиторія, що в темі жанру, нічого нового для себе не відкриє. Але фільм однозначно припаде до душі тим, кому не комільфо дивитися оригінали 70-90х років минулого століття. Стрічкадовго зав'язується. Протягом перших тридцяти хвилин автори настільки прагнуть розкрити головну героїню Трі Гелбман та її оточення, що, здається, забувають про основну тему фільму. Тому адекватний хронометраж, що відведено під ключові події, втоптує розв'язку в фінальні титри та залишає глядачеві простір для польоту думки. Вправно нагнітаючи загальну інтригу картини, режисер не вберігся від прийомів слешера. Тому в зловорожій тиші клішовано щось скріпить, час від часу, а із-за рогу передбачувано вистрибує вбивця. Джессіка Рот у свої, на той час, 30 років дуже непогано вписалася в роль студентки. У той же час, первісний образ її героїні занадто глибоко занурився у стервозність так, що навіть перед фінальною розв'язкою, коли за сценарієм персонаж проходить своєрідне переродження, глядачеві важко повірити в щирість її почуттів.

У свій час глядачі юрбою йшли в кіно дивитися комедію «Здрастуй, тато, новий рік!", деМарк ВолбергіВілл Ферреллзмагалися між собою за звання кращого батька, і принесли їй пристойну касу, тому в найкоротші терміни студія "Paramount Pictures" випустила його продовження. І цього разу до співтатусів у гості приїдуть їх татусі:Мел ГібсоніДжон Літгоу. Причому приїдуть вони не одні, а разом зі своїми дивацтвами. Біля керма фільму залишивсяШон Андерс, що зняв першу частину, тому нічого нового від продовження не варто очікувати. Він знову експлуатує у сіквелі тему протилежних за характером батьків, часто доводячи те, що відбувається на екрані до суцільного абсурду. Хіба тільки ситуацію трохи скрашує різдвяна тематика.Оскільки конфлікт головних героїв здавався вичерпаним, для нової клоунади прибуваютьГібсоніЛітгоу. Гібсон весь такий із себе крутий ловелас пенсійного віку та, на противагу йому, в кадрі з'являється дуже добрий і турботливий Літгоу. Разом, усім балаганом, вони відправляються в шикарний будиночок у горах, де можна відзначити Різдво своєї мрії. Про акторську гру тут особливо говорити не доводиться, незважаючи на наявність в касті лауреатів і номінантів багатьох премій, оскільки актори в основному лаються і дуріють. Загалом стрічка зновурозповідає про дисфункціональну сімейку, а отже, таке кіно сподобається людям, котрі не проти посміятися над дурними жартами в стилі "типової американської комедії" та щепівтори години спостерігати зародичами, що сваряться, і які замість того, щоб чудово провести дні у засніжених горах, роблять все, щоб Різдво залишило неприємний відбиток на психіці дітей, змагаючись, влаштовуючи бійки, висміюючи один одного і навіть вчиняючи злочин. Так що, новою класикою ційріздвяній історії точно не стати.

Франк Гастамбід, який зіграв головного героя та водночас виступив режисером стрічки, вирішив, що на культовій франшизі можна підняти хайп, і наділив свого героя усіма сценарними повноваженнями. Сільвен Маро це мегакрутий-геніальний-плейбой-суперводій, який потрапляє у відділок муніципальної поліції. Хоча ні. Відділком це місце було у попередніх фільмах. Тепер це нагадує незграбний офіс на околиці міста. Команда поліції реальні фріки. Не прикольні чуваки, які були за часів Люка Бессона. Ні! Тепер це дурнувате стадо, яке не здатне ні на що. От тільки суперкоп Сільвен може зібрати їх докупи і все розрулити.У попередніх фільмах члени групи доповнювали один одного. Кожен із них відігравав свій гумористичний парт. Вони були кумедними диваками. Але аж ніяк не тим натовпом, якими їх виставив новий режисер.Даніель з Емільєном доповнювали один одного. Завдяки цьому симбіозу їхні персонажі розвивалися протягом фільму, здобуваючи потрібні навички. Ось чому фанати тащаться від цієї парочки. А от Сільвен зі своїм партнером навряд чи стануть екранними ідолами. Гумору цій комедії можна поділити на два види: набридливі геги, які всі точно десь бачили і креативні жарти про гостросоціальні європейські проблеми. Такий симбіоз трохи псує враження від перегляду, до того ж присутніті самі американські комедійні вульгарності. Загалом "Таксі 5" це стрічка, яку справжнім фанатам не рекомендовано до перегляду. Випадковому глядачу може зайти ця комедія, де жахливий гумор чергується з доволі сміливими і класними жартами. Сюжет представляє накладення однієї на одну конструкцій із попередніх фільмів. Протягом останніх років Люк Бессон безупинно несеться у прірву, хоча свого часу був геніальним режисером, який знімав культові фільми за мізерні бюджети. Багато хто вважає, що слід було закінчити на четвертій частині і не намагатись підняти кеш на ностальгії.

У 70-х роках в історії преси США відбулася справжня революція: до рукрепортерів, тепер відомого таблоїда,потрапили засекречені документи, в яких розповідалося про десятиліттяприховування правди про В'єтнамську війну адміністраціями чотирьох американських президентів. Річард Ніксон, який тоді займав президентський пост, домігся, щоб федеральний суд після трьох статей заборонив їм публікувати документи, що залишилися, і тоді в гру вступила газета,для якої це був шанс вийти на національний рівень. Її бік подій і показує картинаСтівена Спілберга "Секретне досьє".Режисер вирішив розповісти історію власниці "The Washington Post" Кей Грем, яка прийняла доленосне рішення не тільки для своєї газети, а й для свободи преси в США. Принаймні, так заявляє стрічка. Крім інших, найвідомішою історичною особистістю "Секретного досьє" є сам Ніксон, і Спілберг професійно показав його на екрані, не відволікаючи увагу від головних героїв. Фільм доситьсвоєчасний у світлі постійних спроб влади будь-якої країни контролювати ЗМІ. Але при перегляді виразно відчувається, що маючи у своєму розпорядженні Стріп і Генкса, такий дует для багатьох режисерів тільки мрія, Спілберг зняв хороше, але не вражаюче кіно. Плюс його історична достовірність викликає великі сумніви, оскільки в контексті публікацій документів Пентагону історія згадує саме "NY Times", але аж ніяк не "The Washington Post".

Екранізація шпигунського роману колишнього агента ЦРУ Джейсона Метьюза "Червоний горобець" з Дженніфер Лоуренсу головній ролі та з іншим, не менш, талановитим кастом і досить інтригуючим сюжетом, мав усі шанси вийти добрим шпигунським кіно для дорослого глядача, але в результаті зовсім не претендує на звання класики згаданого жанру. Картина відправляє нас у росію, зняту в Словаччині, знайомлячи з видатною примою Великого театру, чия кар'єра закінчується в перші п'ять хвилин фільму, стараннями заздрісних танцюристів. Отже героїня в жаху, пройшовши низку випробувань, змушена спати з потрібними людьми заради росії-матінки. Далі все закручується у шпигунську "Санта-Барбару" у дусі Холодної війни. Без сумніву, Лоуренс є однією з найвидатніших актрис молодого покоління, яка здатна зіграти багато кого. Вона продовжує розширювати межі та кидає собі виклик у деяких проєктах, але в даному випадку результат не зовсім виправдав витрачених зусиль. Лоуренс відважно грає в сценах, де її героїню гвалтують, де її катують, де їй доводиться роздягтися перед цілим класом у шпигунській школі, при цьому звичайні сцени сексу зняті дуже цнотливо. Такий ось дивний Голлівуд з його уявленнями про інтим, чи може райдерські вимоги контракту.? І ще у оригіналі її російський акцент просто жахливий. І взагалі, який шпигун буде говорити з яскраво вираженим акцентом, щоб відразу було зрозуміло, звідки він і на кого працює.? Не дивно, що англомовна аудиторія не прийшла у захват від фільму, який майже дві з половиною години гвалтував їх вуха перебільшеним та підробленими акцентом Лоуренс.

Екранізації комп'ютерних ігор останнім часом все більше розчаровували, тому не зумівши створити нових франшиз з цікавими персонажами, Голлівуд вирішив повернути на екрани Лару Крофт, героїню, яку всі добре знають, навіть якщо жодного разу не грали у одноіменну гру. Але, оскількиАнджеліна Джолівирішила все більше часу проводити за камерою, ніж перед нею, у франшизі з'явилася Алісія Вікандер, і вона у відновленній "Ларі Крофт» вирушає у свою першупригоду, з якої вийде тією самою, знаменитоюгероїнею. Уякості основи для сюжету фільму була обрана гра 2013 року "Tomb Raider", яку віддали на адаптацію до рук, майже невідомого, норвезького режисера Роара Утхауга. Об'єднати погляд європейського кінематографіста з голлівудським блокбастером було небезпечним ходом, адже історично вони є двома паганосумісними речами, і екранізація стала зайвим підтвердженням того, що фільми такого жанру краще залишити американцям. Тому отриманий результат залишає бажати кращого, а місцями й набагато кращого. Стрічка більше сконцентрована на головній героїні і її перетворенні на легенду, ніж на тому, щоб у цієї історії була логіка, і щоб сюжет виглядав хоч трохи розумніше. Наприклад: епізод на іржавому літаку був крутим, але чим далі в ліс, тим все банальніше. А коли герої нарешті опиняються у містичній гробниці, їх пригоди всередині нагадують погано замасковану копію епізоду з, не менше популярного, але більш вдалого, проєкту. Плюс розчаровує відсутність справжньої магії, про яку йдеться весь фільм, що стало прикрістю і для звичайного глядача, і для тих, хто грав у гру. Навіщо тоді витрачено стільки часу та коштів на пошуки гробниці на занедбаному острові, якщо її володарка не має ніяких особливих сил, а її так зване прокляття можна легко замінити будь-якою хімічноюзброєю.? Виходить, що весь цей суперквест має сумнівний сенс, і Лара рятувала світ дуже умовно.

Посмотрел очередное творение Джона Ву, ну да, это конечно не шедевральный "Без лица". Но давайте все же резделим сценарий, который Ву фактически выдали и визуал в который Ву умудрился запихать довольно банальный сюжет.
История банальна и проста, отец потерявший ребенка, отправляется мстить убийцам. Но даже из казалось бы такой банальности Ву пытается сделать пусть не шедевр, но хотя бы кино с картинкой. Посути от вагона подобных фильмов этот отличается тем что фильм практически без слов и сделано это намерено. Все передается через эмоции и звуковой ряд. Я бы даже не назвал этот фильм боевиком как таковым, это скорее драма с элментами боевика. И если взглянуть на фильм с этой стороны то актеры очень хорошо передали горе семьи после потери единственного ребенка. Верю. Дальше конечно уже начинается сказка, но сказать что прямо фантастика не могу. Ничего запредельно крутого отец из себя не выковал. Ну научился экстремальному вождению, стрелять из огнестрела значительно лучше обычного человека (в тире), потягал гирьку.
Боевку Ву все же постарался сделать зрелищной,но скорее всего бюджета особого небыло, при этом картинка достойная, хоть и не ах. Фильм довольно тяжелый морально и абсолютно нединамичный, поэтому я могу понять почему большинству людей который пришли насладиться зрелищем он не зашел. Довольно медленная скорость повествования даже не слишком повышается в моменты боевки, она тоже какая-то не слишком динамичная, хотя и неплоха по картинке.
Вобщем как я уже сказал это не боевик, это драма. Бюджет явно не большой, сценарий откровенно слабый. Но при всем этом Ву умудрился из откровенно никакого сценария сделать неплохое кино практически на 2-х вещах: актерской игре и неплохом визуале части боевых сцен. Причем первое явно превалировало над вторым.
Это конечно не 8/10, но и не 5-6/10 как многие поставили фильму. Я бы все же сказал что это 6.5-7/10.
Ну а хотите вот прямо зрелища, ну так включите тот же Рейд.

Спочатку дитяча, потім, м'яко кажучи, недоречна гра тривалістю тридцять років.? Щороку впродовж травня пятеро шкільних друзів грають у квача.!? Один з них ще ніколи не програвав, які би підступи йому не влаштовували суперники. Тому великовікові довбані збираються, щоби втілити план помсти... на його весіллі. Однак чувак не даремно залишається кращим, він готовий змагатись навіть у неймовірно важливий день свого життя, зіпсувавши всю романтику. "Ти водитимеш!" - це чергова голлівудська стрічка, заснована на реальних подіях. Ну хто б сумнівався, дурнів вистачає по усьому світу. Цього разу ніби слід віддати належне режисерові: промо матеріали знайомлять нас із самою історією, показують так зване "хоум відео" із грою у квача. Це ніби жарт, що розтягнувся на ціле життя і при цьому не втрачає свою актуальність. Приблизно так сприймаєш даний факт до того моменту, коли зясовується, що кіношники знову роздули з мухи слона заради захопливого сюжету. Тобто, який би не був реальний бекграунд дійства, у фільмі все скочується до дурноватої фантасмагорії.Зрештою, обидва елементи, твердження про "реальність подій" і відповідна абсурдність картинки, доповнюють один одного. Інколи стрічка навмисно "провисає", щоби виправдати свій рекламний слоган. Якраз у цей момент можна причепитись до низки очевидних недоліків, які виникають під час дисбалансу двох основних елементів і руйнують усю концепцію, задану режисером. Під кінець він намагається додати драми, щоб якось зачепити глядачів, але після "дитячого" квача та безглуздих сцен, які виставили як комедійні, у подібні речі якось не дуже хочеться вірити. Тим паче усі ці "важливі життєві моменти", типу весілля, слугують звичайними декораціями і не відіграють майже жодного значення у житті персонажів. Отже, вони так само втрачають будь-яке значення для аудиторії. "Ти водитимеш!" - це комедія, яка більшість часу тримається на межі нав'язаної маркетингом "реальної історії" і хореографії, яка перетворила простеньку гру у професійне і потенційно ідіотське захоплення. Стрічка ніби зображує дитячу забавку, яка "пережила" разом з героями усі ключові моменти життя і досі тримає їх разом, однак жахливий гумор і вульгарна лексика надто грубо продовжують лінію безтурботного минулого. Хоча би тішить те, що український дубляж може доволі вправно і гармонійно замінити англійські матюки нашими прикольними слівцями. На цьому не перший рік вже виїжджають збочені комедії.

У своєму прихильному віці Ліам Нісон залишається одним з провідних акторів жанру бойовик. Деякі його роботи зняв каталоно-голлівудський режисер Жаума Кольет-Серра. І ось вони знову возз'єднуються, щоб відправити глядачів в небезпечну поїздку, де Нісон повинен вирахувати зайвогопасажираі при цьому захистити інших, врятувати свою сім'ю і вижити самому. Уминулому головний герой служив у поліції, тому не дивуйтеся, що він володіє розумом детектива і бойовими навичками спецназівця. Вже багато разів бачили Нісона в такому образі, і дехто навряд чи відрізнить цього героя від його попередників. Він звичайно добрий у якихось речах, але передбачуваність персонажа і сюжету стомлюють і швидко знищують інтерес до не менш передбачуваного і абсурдного фіналу.З таким кастом, як у "Пасажира" можна було зняти щось круте, але поставивши Нісона на чолі спасіння всіх і вся, для інших банально не виявилося в цій історії місця. Вони з'являються ненадовго і зникають, нібито роблячи щось важливе за кадром. Тому якщо б на їх ролі взяли менш знайомі обличчя, то персонажі вийшли б зовсім прісними і не запам'яталися би. А так запам'ятовується, що у "Пасажирі" промайнули відомі актори. Але тільки промайнули, особливо нічого не зробивши, хоча сюжет нас намагається переконати у зворотному. Загалом, Кольет-Серра зняв погано замаскований сіквел "Повітряного маршала", який відчайдушно намагається видати за оригінальну нову історію, де Нісон в сотий раз опиняється десь замкненим і бореться з часом, щоб врятувати численних заручників від могутніх злочинців, яким він все одно не по зубах. Детективна сюжетна лінія "Пасажира" слабка, оскільки більшу частину фільму герой-рятівник розгублено не розуміє, що робити і що взагалі відбувається, а потім все швидко вирішує за кілька зупинок, при цьому пару раз мало не випавши з поїзда. До абсурду події на екрані доводяться величезною аварією в фіналі, зробленою в дусі вдомих режисерів відомих стрічок, під час якого, що головний герой, що інші пасажири не раз повинні були загинути. Мабуть творцям потрібно було кудись подіти решту бюджету...

Десять років британський мультиплікатор і володар 4 "Оскарів"Нік Паркне сидів у режисерському кріслі, воліючи продюсувати дві свої франшизи. Та на жаль, на нього все ж таки зійшло натхнення створити на екрані ще один новий світ для глядачів різного віку. Цього разу його мультфільм відправляє нас на зорі часів, знайомлячи з дивовижними, дурнуватими та потворними печерними людьми, які борються за свою долину і своє існування в новому світі з людьми, які вступили у Бронзовий вік. Події "Першої людини" слідують за хоробрим хлопцем Дагом з племені печерних людей, які безтурботно живуть років до 35-ти та бояться полювати на тварин більших за кроликів. Їм гостро бракує розуму, але вони нешкідливі, сердечні і завжди виступають єдиною отарою. І коли в їх райську долину приходить підступний лорд зі своєю бронзою, у печерних людей з Кам'яного століття з'являється шанс випробувати свою згуртованість у невідомій їм раніше грі. Чи зможуть ці незграбні люди побороти більш просунуту расу бронзовиків у матчі за честь своєї епохи? Зрозуміло, результат цього поєдинку передбачуваний, оскільки мультфільм знятий для маленьких дітей, і в ньому повинен бути хеппі-енд, але все одно, є можливість півтори години пожахатися з цих "милих" печерників. "Перша людина"ніяк не шедевр, але при її перегляді, можливо, хтось і отримає позитивні емоції.

Події стрічки розгортаються у Лос-Анджелесі 80-х років ХХ сторіччя. Джо зустрічає шкільного друга Діна, який показує йому усі принади яскравого життя мажорів і пропонує фантастично розбагатіти. Тож зі своїми друзями вони розробляють схему, мріючи підняти шалені гроші на фінансовій піраміді. Як завжди приваблива ідея швидких і вигідних заробітків одразу подобається оточенню. Однак так чи інакше час доведе, що усі піраміди зазнають краху.Вкотре фільм про аферу знятий на основі реальних подій. "Клуб мільярдерів" багатьом запам'ятався тим, що став першим випадком, коли Кевіна Спейсі відмовилися поспіхом замінити на іншого актора через всім відомий скандал. І тут вінцілком природно виконав роль манірного маніпулятора Рона Леві, який має власну колекцію афер і не найкращі наміри на недосвідчених гравців. Зрештою, усе йде шкереберть. Ефектно і символічно. Амбітних юних геніїв-стартаперів зіграли справжні представники "золотої молоді Голлівуду". Їхні високі і понтові цитати з гарвардських курсів на ділі виявляються купою академічного непотребу. По-суті фільмлажа, що у якийсь момент намагається перетворюється на захопливий трилер і гумор над злочином. Проте, коли глядач майже заціпенів, очікуючи на приголомшливу кінцівку, кожна ланка емоційної піраміди вмить зривається у цілковитий розпач. Якби не стандартна для подібного кіно структура сюжету і вибір розповсюдженого формату оповіді, стрічка змогла би виграти набагато більше балів уподобання.

Кіану Рівз уже не вперше виступає учасником та продюсером сумнівного проекту. Вчений-біолог займається теорією переносу людської свідомості у штучне тіло. Коли його дружина та діти гинуть в автокатастрофі, дослідник вирішує негайно перейти до практики. Однак провести операцію вельми непросто. Лабораторія знаходиться під наглядом уряду, а сам процес суперечить усім існуючим законам. Зрештою, за допомогою колеги щось вдається, та за лічений проміжок часу науковець має зрозуміти, як інтегрувати свідомості у тіла та змусити їх працювати. Основна тема фільму близька Рівзу. У центрі подій людина, яка переживає тяжку втрату. Віл Фостер усіма способами намагається створити диво, проти якого виступає весь "цивілізований" світ. Але реалізація цієї ідеї бажає кращого. Голлівуд роками експлуатує такі картонні теми про людську свідомість у штучному середовищі. У тренді вже були гуманізовані андроїди. Ця хвиля справді викликала сумніви до футуристичної утопії, змусивши замислитись над перспективою. А режисер Джеффрі Начманофф щей робить крок назад у ланцюгу роздумів.У згаданому плані "Репродукція" не демонструє бодай крихти креативу. Жанр Sci-Fi з кожним роком деградує все більше. От і тут - Віл Фостер має загальну мету, шляхи її втілення, послідовність дій чи банальний аналіз ситуації не турбують протагоніста. Йому вистачає стартового визначення, нажаль та дарма, над деталями варто було попрацювати.

"Дім, який побудував Джек" став, свого часу, найскандальнішим проектом на Каннському кінофестивалі. Перед переглядом варто попередити про несамовиту жорстокість героя та огидні сцени вбивств: діти, жінки, тварини - всі потрапили під роздачу. Критики втікали із зали вже на середині фільму. Лише одиниці реагували оваціями. Загалом, Ларс фон Трієр досягнув своєї мети: він порвав Канни вщент. Він наче потролив аудиторію, навмисне зробивши шокуючий кошмар, аби подивитися на рівень міщанського скиглення. Проте стрічка розрахована не тільки на фанатів садизму. Детальне та гіперболізоване зображення насилля ще потрібно декодувати, тоді прихований сенс та натяки стануть зрозумілим для глядача.Події стрічки розгортаються у 1970-ті роки у невеличкому американському поселенні. Головний герой Джек мріє стати архітектором, однак він ніяк не може збудувати навіть власний будинок, бо щоразу вважає його недосконалим. Так само і з вбивствами: Джек відчайдушно шукає формулу тортур без вад. Протягом років маніяк відточує свої навички у цій справі. На його руках кров багатьох жертв. Одного дня експерименти перериває таємничий Вердж, який пропонує Джеку екскурсію до пекла. Таким чином режисер відкриває марафон гостросоціальних, політичних та естетичних міркувань, якими сповнений увесь фільм. Ларс фон Трієр провертає цю аферу у властивій виключно йому манері. На жаль, образ маніяка не обійшовся без штампів. Джек - увесь такий із себе сноб, їздить на милому фургончику та чіпляє наївних городян. Вони не схвалюють первісного інстинкту самозбереження та віддаються на поталу своїх світлих почуттів. Після чергової кари Джек проводить вишукані посмертні фотосесії. Водночас вбивцю ніхто не шукає. Мабуть, через це героя мучить нудьга. Тому, задля розваги він знущається над мораллю та законом. Джек, маючи вибір між раєм та пеклом, однозначно вибрав би останнє. На небесах не розважишся...

Фільм "Хроніки хижих міст" заснований на серії романів Філіпа Ріва. Автори стрічки використали для, скоріш за все, першої частини уривки матеріалу з усіх книг. Промо-кампанія активно експлуатувала імя Пітера Джексона для просування фільму. Насправді він виступив продюсером та сценаристом. Лише номінально. Максимум, що він зробив - це начерки історії.Відповідальність за кіновиробництво лягла на Крістіана Ріверса, який раніше працював над візуальними ефектами для проектів Пітера Джексона. Події стрічки розгортаються у дизельпанковому майбутньому. Світ було зруйновано внаслідок чергової війни, яка спромоглася перевершити попередниць. Внаслідок цього вцілілі заснували пересувні міста, щоби мандрувати постапокаліптичним світом у пошуках ресурсів. Серед житлових трансформерів виділяється агресивний Лондон. Цей хижак без розбору пожирає слабкіших конкурентів, нарощуючи свою потужність. Поневолені мешканці стають рабсилою у володіннях нового господаря. Під час одної з таких процедур на територію Лондона потрапляє дівчина, яка відчайдушно намагається вбити одного з босів мегаполіса. "Хроніки"вражають масштабами, проте вони не зовсім беруть до уваги внутрішній благоустрій Лондона. Автори просто накидали відомих памяток для виду. А ще, архітектурно мегаполіс поділений на сфери для еліти та роботяг. Вони ненавидять один одного. От і відсилання до одного відомого твору підїхало. Вихвалятися механізмами величезних конструкцій - так собі заняття на дві години. Ось чому здається, що Пітер Джексон не доклав руки до сценарію у повній мірі.

Черговий спін-оф з серії "Закляття", щороку ця франшиза активно розростається, хочя і виникає питання - навіщо.? Початок процесу поклав режисер фільмів "Закляття" та "Закляття 2" Джеймс Ван, тому франшизу назвали його хоррор-всесвітом. Із часом він довірив продовження молодим авторам, залишившись продюсером. "Прокляття Ла Йорони" зняв один з них, що раніше працював над візуальними ефектами та монтажем. До переліку спін-офів, присвячених епізодичній нечисті зі "всесвіту", на даний момент входить чимало шаблонних одноденок.Образ Ла Йорони прийшов із мексиканського фольклору. Колись давно ця жінка у пориві люті втопила власних синів через зраду свого чоловіка і, як вже заведено у подібних випадках, наклала на себе руки. Після смерті вона не знайшла спокою і стала привидом, продовживши злодіяння. Із часом казка стала відомою завдяки кільком екранізаціям. У "Проклятті" Ла Йорону перенесли у Лос-Анджелес другої половини ХХ століття. На жаль, фільм вийшов затягнутим, навіть при мінімальному хронометражі. Хоррору важливо дотримуватися необхідного темпу для утримання глядача у напрузі. Для дотримання правил, автори спробували компенсувати брак динаміки скрімерами. Натомість вийшла квола оповідь із секундними перервами на чиюсь страшну пику. На жаль, велика кількість режисерів досі не розуміє, що у жахах ключову роль грає атмосфера, розкриття персонажа та його подача. Загальному тону стрічки бракує латиноамериканського колориту із першоджерела. Фільм більше схожий на стандартний камерний хоррор. Лише нечасті театральні готичні вкраплення виправдовують бутафорію.

Ложь в угоду художественности и Истина в угоду спасения людей от последствий их грехов. Иисус развратнице Марии: "иди и больше не греши." Это и милость и обязанность соблюдать Закон Бога. Безбожники не могут сделать фильм об Иисусе правдивым, основанным на Библии - такой цели у них нет. Цель Иисуса -спасти как можно больше людей для вечности: для жизни с Богом, с ним, с ангелами и с небожителями. Исторические факты далекого прошлого искажены в угоду художественности и это обман, наказуемый Богом, потому что уводит людей от него и от спасения. Грех православных переводчиков, перевравших многое и в Торе, и в книгах пророков, и в евангелиях - в книгах очевидцев земной жизни Мессии Иошуа-Иисуса. В фильме Иисус также говорит на старославянском, церковном языке и это страшный грех, потому что подразумевает "спасение" взрослых и гибель их детей и внуков, ведь они не понимают что такое "бременем согбенные"; " сие"; "глаголит" и прочие искаженные слова - НЕВОЗМОЖНО поверить Иисусу, не п о н и м а я смысла его слов и фраз. В фильме есть несколько эмоционально трогательных сцен, но и это грех, потому что ВЕРА не основывается на эмоциях, которые как известно приходят и уходят, но на принципах и убеждении, основаннном на правдивости. Ведь когда приходит понимание что видели и слышали ложь, вера подвергается сомнению и может исчезнуть; люди бывают разочарованы и потеряны для Бога. Фильм должен и обязан побудить людей открыть Библию и когда он не выполняет этой цели - он вреден как и все другие художественные выдумки безбожников. Вывод: смотрите фильм, конечно же смотрите, но потом откройте Б И Б Л И Ю. Вы распознаете ложь в фильме и узнаете правду о жизни и смерти Иисуса и вы поверите ему не в фильме, но в Библии. Вы найдете вашего Спасителя, потому что прежде он нашел вас. Поверьте!

У 2015 році перезапуск франшизиСтівена Спілберга, з заміною першого слова у назві, знову повернув на великі екрани динозаврів, перевершивши за зборами супергеройські фільми, які в наш час вважаються вірним способом заробити мільярд доларів, і з розмахом продемонструвавши, як вдихається нове життя в культові історії. Знову побачили парк розваг на величезному острові, але вже з сучасної точки зору. Через три роки настав час назавжди змінити світ, випустивши динозаврів на свободу у "Світі Юрського періоду 2".Події продовження, яке отримало підзаголовок "Полегле королівство", розгортаються три роки потому післяінциденту на острові Нублар, коли новий генномодифіковані вид Індомінус Рекс вирвався на свободу і убив безліч відвідувачів парку розваг. Людство, з властивою йому здатністю швидко забувати, вже списало динозаврів з рахунків, і лише виверження вулкана на острові знову привернуло увагу громадськості до доісторичних істот. Поміркувавши і вислухавши різних вчених, держструктури прийшли до висновку, що не варто витрачати гроші і людей на порятунок гігантських хижаків, зате Клер Дірінг, яка заснувала благодійну організацію ззахисту динозаврів, готова до останнього боротися за них. Вона знаходить приватного спонсора з ресурсами в особі Бенджаміна Локвуда, з яким багато років тому Джон Хаммонд починав свої експерименти по воскресінню динозаврів, і вирушає назад до Нублару."Світ Юрського періоду 2" знову користується старими сюжетними поворотами, удосконалюючи їх і одночасно підкреслюючи, що люди не вчаться на своїх помилках, тому приречені їх повторювати. Отже те, що відбувається у другій частині фільму, коли дія переноситься на материк, є якимось міксом наукової фантастики з домішком трилера і саспенса.

Сумно відома фігура колумбійського наркобізнесу ПаблоЕскобарпродовжує інтригувати кінематографістів з усього світу, і його черговий байолік вирішив зняти іспанський режисерФернандо Леон Де Араноа. В оригіналі фільм отримав назву "Loving Pablo", як перша частина назви мемуарів коханки Ескобара ВирхініїВальєхо. І ця назва як раз підкреслює, що картина є не історією становлення Ескобара, а історією його роману з колись популярною, брехливою та лицемірною, колумбійською телеведучою, і тому вона має яскраво виражений мелодраматичный наліт, і насправді цей байопік не тільки про нього, а й про Вальєхо. Чим цей непоказний товстун підкорив колумбійську красуню? Своєю рішучістю, як зазначала вона після початку їхнього роману? Навряд чи. А ось статки Ескобара, оцінені в 3 мільярди доларів, допомагали Вірхінії закривати очі на те, як він заробив ці гроші, й сконцентруватися на тому, як він їх витрачає, як фінансує масштабне будівництво житла для бідних, що насправді є безголовою частиною його злочинної армії. Але слідом за стрімким злетом починається стрімке падіння наркобарона, чия безмежна жорстокість та невгамовні апетити незабаром роблять його найбільш розшукуваною людиною в рідній Колумбії і в США, де він збуває свій товар. Врешті, Ескобар закінчує як і всі бандити його калібру - з купою куль в животі. Крім іншого, у фільмі говориться багато про те, як він сильно любив свою сім'ю, але, насправді, більше всього на світі він любив себе і своє его.

Після виходу "Аладдіна" більшість фанатів давнього,культового, однойменного анімаційного фільму обурилися, майже, всіма складовими стрічки, декораціями, спецефектами та невдалим кастингом антагоніста зокрема. Навіть заміксований оригінальний саундтрек із мультфільму лунав дуже вяло. Коротше, розчарували по всіх параметрах. А це, на хвилиночку, фільм від знаменитого режисера Гая Річі, тож можна було припустити, що продукт має бути якіснішим. Почерк Річі відчувається у "Аладдіні" ще менше, ніж у попередній роботі режисера "Меч короля Артура". Тільки коли події зненацька починають розвиватися динамічно, стає зрозуміло, що у хід пішли фішки майстра: операторська робота, постановка трюків, монтаж. На жаль, екшну мало. Схоже, що "Disney" хизується тим, що він може налаштувати на свій інфантильний лад навіть неформального режисера. Анімація давала карт-бланш на демонстрацію гіперболізованих людських гримас, карикатурних сцен, жахіть та інколи відвертого трешу. Ці елементи гармонійно вписувались у її формат. Екранізації не личить такий підхід. Однак її автори не постаралися створити щось особливе, аби фільм запамятався глядачеві, хоч ізапевняли, що фільм не варто порівнювати з минулими версіями. Проте, якщо ви берете усіх персонажів і копіюєте більшу частину сюжету з оригіналу, розбавляючи їх музикою та феміністичними лозунгами, аналізу запобігти неможливо.