Рецензии на фильмы и сериалы

Хто не знає захисника пригноблених і рятівника прекрасних дам Дон Кіхота.? Та чи зміг би він вижити в жорстокому та цинічному 21 столітті.? Це питання і ставить великий фантазерТеррі Гілліаму своїй багатостраждальній картині "Чоловік, який вбив Дон Кіхота". З 90-х Гілліам намагався зняти свою адаптацію легендарного романаМігеля де Сервантеса Сааведрипро пригоди мрійника Дон Кіхота з сучасним поворотом, але що тільки не вставало на його шляху. А коли він вкотре повернувся до проекту, багато років по тому, і затвердив на роль британську легендуДжона Герта, актор помер перед початком зйомок. Фільм отримав репутацію проклятого, але режисер не відступав від своєї задумки і нарешті зміг втілити її в життя. Незважаючи на те, що в сюжеті є кілька трагічних моментів і в цілому фільм розповідає про людину поза свого часу, якій не знаходиться місця в реальності, картина несе посил самим фактом того, що вона все-таки відбулася. Але вийшла таким собі фільмом, який не варто наполегливо рекомендувати до перегляду, хіба що тим, хто часом відчуває себе відірваними від реальності або просто хоче хоч на годину втекти у світ фантазій, от вони можуть зробити це у компанії Дон Кіхота і Адама Драйвера.

Вирішивши, що на шпигунській темі можна заробити побільше, студії вкотре взялися за продовження пригод Джонні Інгліша, і ось Еткінсон повертається у велике кіно, щоб зловити геніального хакера, який традиційно бажає захопити весь світ. Повернути на екрани комедійну франшизу довірили режисеруДевіду Керру, який працював у Великій Британії над багатьма комедійними серіалами і телефільмами, але ще жодного разу не знімав комедійний блокбастер, який виходить в прокат по всьому світу. Для підстраховки сценарій написавВільям Девіс, один зі сценаристів першої і другої пригод Джонні Інгліша. Здавалося б, справу зроблено, але при перегляді все частіше ловиш себе на думці, що це не тріумфальне повернення, а гучне фіаско. Джонні Інгліш завжди був уособленням агента-катастрофи, до чиїх послуг британська розвідка вдається в самому крайньому випадку, і цей крайній випадок знову настає. Агент не дуже кмітливий, не вміє влучно стріляти і насилу здатний відрізнити друга від ворога, але його тверда впевненість в тому, що він найкращий шпигун Британії, а то і всього світу, викликає у долі симпатію, і та постійно йому посміхається. Щоб знайти відповідального за атаку хакера, Інгліш відправляється у Францію, зокрема щоб поностальгувати про минулі часи. І поступово картина Керра все глибше і глибше занурюється в цю ностальгію, забуваючи порадувати чимось новим і оригінальним.

Зелений лиходій невизначеного походження Грінчз казкиДоктора Сюссастав невід'ємною частиною американської поп-культури з середини 60-х років, коли на екрани вийшов перший короткометражний мультфільм про нього. А тепер на історію про Грінча замахнулася студія "Illumination", яка вже зняла деякі популярні анімації . Чи вийшло у неї зробити нову класику для нинішнього покоління? Навряд чи.Можливо недарма персонажа критикують за те, що не такий страшний на вигляд, яким міг би бути, але в мультфільмі, задуманим для всіх віків, його й не потрібно було робити лякаючим, адже він повинен сподобатися дітям і викликати у них співчуття, з чим цей лиходій погано справляється викликаючи жалість своєю мінливістю, а не приходити їм потім в кошмарах, що було б насправді краще. Періодично мультфільм здається затягнутим і нудним, незважаючи на яскраву картинку і добру графіку, якими славиться згадана студія, а також тут немає знаменитої посмішки Грінча від брови до брови, і це розчаровує. В одній сцені мультиплікатори спробували її повторити, але вийшло зовсім не ефектно. Плюс жарти сценаристів спрацьовують далеко не кожен раз. Натомість "Грінч» дарує дозу доброти, новорічного настрою, нагадує глядачеві, що в свята головне не подарунки, і підходить для перегляду найменшим дітками, бо старших навряд зацікавить.

Спортивні драми можна порівняти із новорічними салатами на столі: із року в рік щось дуже схоже. Когось вже б знудило від такої одноманітності, але тільки кіношанувальників. Вони продовжують їх з радістю куштувати, бо, хоч смак вже до болю знайомий, але все ще як і у дитинстві. Більшість дивилися кожну частину про Роккі, де раз за разом відтворювався один і той самий сюжет. Цілком логічно було б припустити, що новий фільм "Крід II: спадок Роккі" усі проігнорують, боскільки можна вже? Але ні, вкотре дивимось кіно за типовим шаблоном боксерської драми і все ще переживаємо за героя до останнього."Крід 2" скомпоновує між собою спортивну драму та сімейно-романтичну. Як тільки здається, що перебір із боксом - на певний час перекидають на лінію кохання та сімейного життя головного героя. А потім, через певний час, знову бокс. І ще аргумент -як на мене, великою помилкою було робити звязок між новим фільмом та найгіршою частиною про Роккі, дестереотипи американців про росіян вбивали будь-яку адекватність історії. Але, якщо у девяностих роках ці стереотипи сприймались нормально, то зараз вони нічого, окрім сміху над авторами сценарію, не викликають.

І знову вранці, після бурхливої вечірки студентка медичного коледжу Трі прокидається з жорстокого похмілля у кімнаті гуртожитку. Сьогодні її день народження, але останні кілька років дівчина не любить його святкувати, з цією подією у неї пов'язані важкі спогади. Та цей стає особливим. Трі буде переживати його знову і знову: від ранкової головного болю до її жорстокого вбивства. Нескінченне дежавю можна розірвати, лише якимось чином уникнувши смерті. Настане коли-небудь наступний день?! Можливо, для цього потрібно зробити правильні висновки і спробувати стати краще. Сиквел вийшов у режисера Крістофера Лендона маревним перемудреним. Він вирішив не винаходити колесо, а буквально взяв сюжет першої частини і перезняв його, залишивши все те, що сподобалося глядачеві в першому фільмі, і додавши ще наукової трохи фантастики. У підсумку режисер так намудрив, що досить складно до кінця фільму зрозуміти, хто в результаті вижив, а хто вже точно не повернеться. Хіба тільки в "Щасливому дні смерті 3", підводку до якого показують в цілому епізоді після титрів, він знову змусить Трі проживати це все заново. Так, та сцена натякає на інший розвиток сюжету в майбутньому, але початок сиквела робив те ж саме, так що їй не варто особливо вірити.

Фільм "Годзілла 2: Король монстрів" являє собою приклад абсолютно непродуманого блокбастера. Щодивно, зогляду нате, щоголовна думка стрічки пошук і збереження балансу. Уприроді, встосунках між людьми, вголові. Другу частинупокликали знімати людину на ім'я Майкл Догерті - талановитого автора двох непоганих фільмів жахів. Отримавши вруки величезний, густонаселений проект режисер, здається, розгубив всі свої таланти. Тут жоден персонаж задві зхвостиком години екранногочасу незападає вдушу, мотивація героїв побудована настрахітливих усвоїй сміливості припущеннях, локації змінюють одна одну внепродуманому миготінні. Взагалі, структурно фільм розвалюється наочах. Немов хлопці так і незмогли підібрати вірний розмір костюма для своїх монстрів, і віни тріщать настародавніх потворах. Утаких ситуаціях зазвичай рятує гумор, зяким тут теж біда. Герої, звичайно, намагаються жартувати, але актори, які промовляють ці жарти, не вірили ні вних, ні вмабуть сам фільм.

Щоб не засмучувати шанувальників Людей Ікс відразу можна зазначити, що "Темний фенікс" є кращою екранізацією коміксів про перетворення Джин Грей, ніж "Люди Ікс: Остання битва", але як фінальна глава культової супергеройської франшизи він слабенький на емоції. Та й просто слабенький. Не найкращий, якщо вже на чистоту. Тут зачіапає одна сцена, а вражає тільки фінальна битва. Добре, що заради того, щоб її допрацювати, кілька разів пересували дату прем'єри, інакше кіно вийшло б зовсім безрадісним. Саймон Кінберг, який є сценаристом франшизи намагається піднести перетворення Джин Грей на руйнівну сутність, Темний фенікс під новим соусом, але при цьому продовжуючи використовувати старі прийоми, просто переінакшуючи те, що ми вже бачили раніше в попередніх фільмах. Жила-була маленька дівчинка, яка не вміла контролювати свої сили, її батьки загинули, Чарльз Ксав'єр взяв її під свою опіку та бла-бла-бла... Нам обіцяли, що Фенікс повстане, а Люди Ікс впадуть. Нажаль, цей слоган фільму виявився прикро правдивим.

У горор-трилері "Ма" група неповнолітніх друзів знаходить вихід з ситуації, коли їм законом заборонено, та й мало хто погодиться, купувати алкоголь. Але мила на перший погляд Сью Енн вирішує допомогти компанії. Ось тільки її мотивом є аж ніяк не приємні спогади про свої шкільні вечірки... Весь посил трилера зводиться до того, що булінг та вживання алкоголю неповнолітніми це погано, але постійні флешбеки з минулого головної героїні наскільки невміло вмонтовані в сучасну лінію оповідання, що складно зіставити тих поганих школярів з ними ж в старшому віці. "Ма" складно назвати поганим фільмом, алейому не вистачає цілісного сценарію, щоб захопив від першої і до останньої хвилини. Сюжет розвивається так мляво, і перші дві третини, або навіть три чверті, фільм практично ходить по колу. Ці повторювані вечірки в підвалі у Ма стомлюють глядача, сюжету не вистачає динаміки розвитку чи хоча б нагнітання саспенсу. І навіть начебто гучний фінал не рятує нове творіння Тейта Тейлора від того, що його можна забути одразу після перегляду.

Грунтуючись на давньому літньому святі сонцестояння, яке шведи відзначають з сім'ями і друзями на природі, американський режисер Арі Астер вирішує перевернути його з ніг на голову, надихнувшись напевно самими моторошними язичницькими ритуалами різних народів, про яких він коли-небудь чув. Він відправляє групу американських студентів в одну віддалену шведську комуну, куди вони їдуть з надією на хороші канікули.Там в мальовничих горах їх зустрічають широкими посмішками і наркотичними напоями, що стирають межу між реальністю і галюцинаціями, а також роблять людей податливими для навіювань. І чим глибше вони занурюються в язичницькі ритуали, тим більше починають розуміти, що приїхали сюди не на прості канікули, що їх заманили сюди з якоюсь певною метою. І коли ви побачите, заради чого цих бідних студентів туди запросили, у вас кров застигне в жилах та подорож обернеться кошмаром в денному світлі.

В розумінні Джеймса Грея, яке вилилось у сагу "До зірок" - чужа душа подібна чорній дірі, яку все ж можна спробувати дослідити. І Бред Пітт тут - такий, дещо, архетипний універсальний солдат, що насправді підкреслює притчевість і метафоричність сюжету. Що ж, режисер, напевно, був готовий ризикувати. Ризик цей до того ж повязаний з тим, яким, часом, фрагментарним здається "До зірок" - медитативні сцени чергуються з замальовками зустрічей Роя з коллегами-астронавтами, дослідниками і простими колонізаторами Марса, всі як на підбір покликані похитнути стабільність та ясність розуму героя аби потім, нехтуючи сюжетом, зникнути. Але варто Макбрайду подолати усі перешкоди, як камера знову уповільнюється до споглядального режиму, не заважаючи астронавту депресувати наодинці. Відтак весь саспенс будується хіба що на тих самих тестах на психологічну стійкість. Оригінальна назва картини "Ad astra", що виходить з латинського "per aspera ad astra" (крізь терни до зірок). В цьому ключі стрічка дереться крізь власні терни - теми сімї, травматичного досвіду і згубного людського прогресу. Один глядач цей шлях подолає з легкістю, а ніший загубиться у нетрях потоку свідомості чи то Роя,чи то самого Джеймса Грея.

Задумка не новая. Балабанов решил посвятить ей один свой фильм. Что ж, пожалуй, это не лучшая из его работ.
Главный герой - никудышный врач, постоянно бегает отлучаться, чтобы заглянуть в учебник, равнодушен к пациентам, изменяет, да еще и подсаживает на наркоту свою Анну Николавну. Хочется его пожалеть, но он не вызывает никаких чувств и эмоций. Абсолютно картонный песонаж, непрописанный и не раскрытый. Ты не проникаешься к нему состраданием.
Доктор Поляков - типичный мягкотелый интеллигент, неуверенный в себе и довольно трусливый. У него и характера особенно-то нет. Слабохарактерный он. Зажато ведет себя с женщинами и с людьми, выше его по статусу. Но как только выпивает пару рюмок водочки, сразу начинает командовать и уводить чужих жен. Та довольна, что нашла себе молодого любовничка, он же делает это из полного отсутствия принципов и силы воли. Тогда вскрывается его истинная гнилая сущность во всей красе. В трезвом состоянии ему мешают сомнения и рамки приличия, в которых он неуклюж, но вещества очень скоро помогают ему раскрепоститься и снять напряжение. Наверно об этом и этот фильм. Только я не понимаю, почему морфий? Из него вышел бы прекрасный алкаш. Этот фильм подтвержает мои убеждения о том, что врачи - заурядные и поверхностные люди (за исключением Чехова, конечно).

Читал как-то, что фильмы Майкла Бея больше похожи на сборник клипов, нежели на полноценный фильм.
Все правильно сказано, действительно по части оружия фильм интересен, но как серия коротких клипов. Магию кино, как цельного произведения, начисто убивают 2 киноприема. Первое, давно надоевший зерг раш противника, который обязательно есть в таком фильме, да еще и не один раз, где противники нестройной толпой бегут на героев, а они набивают фраги, тошнотный прием. Второе - светящиеся панели ровно перед каждым из героев на крышах. Это настолько дико не естественно, что смотреть серьезно становится решительно невозможно. Там мельком есть просьба кого-то кому то выключить свет на крыше, но часть света все равно остается непосредственно перед каждым из защитников. Надо ли говорить что все лампочки побили бы прикладами ровно через 15 секунд после того как защитники поднялись на крышу. Это какое то художественное бессилие майкла бея показать красиво спецназовцев, что бы на них не светил свет при этом. Магия кино убивается начисто и остается чистая агитка. Такая подсветка еще с фантастики и подводных фильмов пошла, где в лицо актерам прямо в шлеме светят лампочки, что бы ему лучше видно было в темноте, наверное... Недавно увидел какую то фантастику, где не было таких лампочек и лица актеров все равно было прекрасно видно, даже восхитился, что кто то нашел возможность отказаться от такого художественного идиотизма...

В час новорічних свят хочеться залишити всі біди минулого року позаду і зустріти наступний з надією в серці. Але у "новорічного" фільму "Полювання на Санту" зовсім інші плани на глядача. Він показує, що було б, якби Санту охопила депресія, а один з дуже неслухняних дітей, отримавши від нього небажаний подарунок, вдався до радикальних дій. Рік став випробуванням для всього світу, і Кріс Крінгл, він же Санта Клаус, не став винятком. Його бізнес переживає найгірші часи, і, щоб протриматися на плаву, Кріс вирішує здати свою фабрику іграшок та своїх ельфів в оренду... При цьому скиглій Санта скаржиться, що в США Різдво приносить економіці трильйони доларів, тоді як вони з місіс Клаус не можуть за світло заплатити. Так що маємо дійсно найсумніший символ в історії кіно, який абсолютно зневірився і розчарувався у своїй місії та в самому Різдві.

Діснеєвську студію, в останні роки, неодноразово звинувачують у відсутності нових ідей, враховуючи її активне виробництво нескінченних сиквелів успішних франшиз, а також рімейків та приквелів культових мультфільмів, але це,частково, справедливо.Сюжет «Енканто» трохи відсилає до «Суперсімейки», оскільки тут також йде мова про сім'ю, всі члени якої окрім головної героїні мають надздібності і для свого невеликого містечка, прихованого в горах Колумбії, є супергероями.Таким чином сім'я Мадригал створила справжнє містечко-утопію, і тільки юна Мірабель, онука матріарха родини, не володіючи ніякими суперздібностями, почувається чужою та непотрібною в сім'ї, але при цьому відчайдушно та щиро намагається допомагати усім, чим тільки може. Та коли магія, яка виникла нивідкуди, починає зникати, а сімейний будинок Мадригалів, створений з неї, тріскатися з усіх боків, Мірабель вирушає на пошуки давнього пророцтва, щоб зрозуміти, як можна все виправити.

"Аниара" - научно-фантастический фильм, созданный по мотивам одноименного стихотворения Гарри Мартинсона. В нем исследуются экзистенциальные проблемы, с которыми сталкиваются пассажиры огромного космического корабля "Аниара", оказавшиеся в космосе, вдали от Земли. Фильм режиссеров Пеллы Кагерман и Хьюго Лилья затрагивает темы бессмысленности, человеческой природы и последствий наших поступков.
Действие фильма происходит в неопределенном будущем, когда Земля находится в необратимом упадке, человечество колонизировало Марс, а корабль "Аниара" служит судном, перевозящим пассажиров между Землей и красной планетой. В результате столкновения корабль вынужден выбросить ядерное ядро, "Аниара" сбивается с курса и оказывается в космосе. С течением времени психическое состояние пассажиров становится все более зависимым от MIMA - полуразумной технологии, способной создавать захватывающие впечатления на основе их мыслей и желаний. Однако MIMA начинает шататься под тяжестью их коллективного отчаяния.
В фильме затрагиваются различные темы: деградация Земли из-за действий человека, непостоянство человеческого существования, концепция создания общественных норм как защиты от мрачной реальности ничтожности. Исследуется, как пассажиры пытаются справиться с отсутствием цели и смысла по мере того, как они уходят все дальше в космос.
Одна из важных тем - потенциальное злоупотребление технологиями, примером которого может служить MIMA. Изначально служащая источником комфорта и отвлечения, MIMA превращается в инструмент контроля и манипулирования, что приводит к привыканию и зависимости пассажиров. В связи с этим возникают вопросы об этичности использования технологий и последствиях их применения для ухода от суровой реальности.
Эстетика фильма впечатляет, особенно если учесть его относительно небольшой бюджет. CGI эффектно передает космический корабль и его интерьеры, а постановочный дизайн создает атмосферу элегантности и функциональности. Однако некоторые научные неточности могут смутить зрителей, знакомых с космическими путешествиями и физикой.
Несмотря на недостаточно проработанные персонажи и отдельные научные недочеты, "Аниара" - это захватывающий и заставляющий задуматься фильм, затрагивающий глубокие экзистенциальные вопросы. В нем исследуется состояние человека, сталкивающегося с необъятностью космоса, хрупкостью нашего существования и последствиями наших действий на Земле. Фильм служит своевременным напоминанием о проблемах, с которыми сталкивается человечество во все более неопределенном будущем.

Фильм "Слуга", поставленный режиссером Джозефом Лоузи и адаптированный Гарольдом Пинтером по новелле Робина Моэма, - классический и загадочный, он продолжает интриговать и вызывать дискуссии. В фильме снялись Дирк Богард, Джеймс Фокс, Сара Майлз и Венди Крэйг. В нем поднимаются темы власти, манипуляции, сексуальности и психологической динамики.
Сюжет фильма разворачивается вокруг Тони, зажиточного лондонца, который нанимает Хьюго Баррета в качестве своего слуги. Однако с появлением сестры Хьюго Веры в фильме начинается борьба за власть, сексуальные желания и психологические игры. Фильм не поддается простой классификации, заставляя зрителя задуматься над его смыслом и темами.
Действие фильма разворачивается преимущественно в элитной резиденции Тони в Челси, что создает ощущение клаустрофобии, отражающей психологическое напряжение между героями. В фильме рассматривается сложная динамика власти, возможность доминировать и манипулировать, а также последствия этих действий. Хотя поначалу фильм может показаться аллегорией классовой системы, в конечном итоге он оказывается психологическим исследованием.
Визуально фильм "Слуга" поражает своей глубокой, угловатой черно-белой кинематографией Дугласа Слокомба, создающей холодную атмосферу. По мере развития сюжета операторская работа становится все более резкой, отражая искаженную и развратную природу взаимодействия героев. Зеркала и отражения эффективно используются для усиления темы фильма.
Актерский состав отличается исключительным мастерством исполнения, среди которых особенно выделяется Богарде в роли Хьюго. Он мастерски передает сложность и злобу этого персонажа. Джеймс Фокс также впечатляет в роли Тони, превратившегося из болтуна в зависимого человека.
Музыкальная партитура Джона Данкворта придает фильму особый колорит, усиливая общее впечатление.
Фильм "Слуга" - психологическая драма, оставляющая неизгладимое впечатление благодаря своей мрачной и угрюмой атмосфере, запоминающимся актерским работам и темам, заставляющим задуматься. Она остается жемчужиной британского кино начала 1960-х годов.

"Мэнди" - это дерзкий, галлюцинаторный фильм ужасов, действие которого происходит в 1980-х годах и который, похоже, может либо понравиться, либо не понравиться зрителям. Особенно выделяется исполнение Николасом Кейджем роли Реда Миллера, жаждущего отомстить секте, мучившей его и его подругу Мэнди. Кейдж напоминает Чарльза Бронсона, Брюса Ли и Брюса Кэмпбелла, исполняя роль, которую некоторые считают специально созданной для него.
Режиссер Панос Косматос, известный по фильму "За черной радугой", в "Мэнди" выкладывается по полной. Это фильм, похожий на ЛСД, сочетающий в себе сюрреализм, интенсивное насилие и большую дозу странностей. Это визуально яркий фильм с запоминающимся саундтреком и моментами, которые одновременно тревожат и ярко изображены.
В центре сюжета - мирная семейная пара, нарушаемая сектой и бандой байкеров, что приводит к бурной мести Рэда. Насилие нарастает, и в фильме стирается грань между реальностью и кошмаром. Отметим также эффектную игру Андреа Райзборо в роли Мэнди и Линуса Роуча в роли Джеремайи.
Хотя фильм "Мэнди", возможно, не всем придется по вкусу из-за экстремального насилия и сюрреалистического подхода, его можно порекомендовать любителям ужасов, которые ценят нестандартные и кровавые картины. Впечатляющий образ Николаса Кейджа, яркие визуальные эффекты и саундтрек делают фильм запоминающимся и неоднозначным.

Добрый друзья!
Давайте будем честны и скажем, что первая часть была все таки лучше, хотя бы потому что в ней был хоть какой-то смысл, а именно - спасение мальчика из цепких рук террористов.
А здесь что?
Вырвать семью сестры бывшей жены из рук отца, да еще при этом и убить его?)))
Что за бред!!
Похоже, авторы будут снимать и третью часть и похоже, они хотят сделать Тайлера Рейха таким же крутым как Итан Хан или Джон Уик.
Но...
Станет ли Тайлер Рейх таким же крутым и знаменитым как Джон Уик?
Нит,, нит и еще раз нит!
Его забудут уже через месяц, после премьеры на Нетфликсе. Ну, может он будет занимать место в первой десятке около полугода, как и первая часть.
Авторы фильма не понимают, что простыми стрелялкам-убивалками невозможно завоевать сердца зрителей, для этого необходимо привнести в фильм еще и какую-нибудь идею, философскую концепцию, на основе которой строилась бы судьба главного героя.
Какой идеей движим Тайлер Рейх?
Да, никакой!
Он просто ходит и крошит людей налево-направо не руководствуясь никакой идеей. И в этом главный его просчет.
Если авторы фильма не привнесут в фильм какую-нибудь идею, то на третьей части эпические похождения Криса Хэмсфорта в общем-то и закончатся.

Фильм так себе. Если бы не политическая подоплека, то был бы ни чего, но имеем что имеем. Что мы увидели в фильме? Деды - это русские(зверьё) и белорус(колхозник колхозником и на побегушках у русских), а дух Билык - хохол. Вот такая аллегория: русские - варвары, но украинские бравые хлопцы будут с ними беспощадно бороться. Страна-производитель этого опуса только подтверждает мое мнение...
Ну, а по сюжету... Я, как служивший как раз примерно в эти годы, заметил, что сержант был адекватный. Ну разве что сценаристы притянули за уши финальную сцену: у караульного в руках оружие, а его разводящий гнобит - ну не бред? А в остальном... Требовал от рядового выполнения приказов, приучал к порядку - значит он садист? А вот Билык мyдак редкостный - залетчик каких поискать. И таким будет в армии всегда хреново: будь там дедовщина или уставщина - тормозам везде не мёд. И на гражданке тоже вряд ли такое чудо воспрянет. Сержант взъелся на рядового, что его из-за залетов Билыка его в последнюю партию поставили? Кстати, таких недоделков в караул НИКОГДА не ставили, а ещё и после "губы" - "тумбочка" или "дискотека", без вариантов. Ай-яй-яй, какой злобный сержант - обнять и плакать "бедного" духа... Ни чего не напоминает? Хохлы за газ не платят, русские газ перекрыли за неуплату, но все равно во всем виноваты они. Во общем туфа, а не фильм. Единственное, чем он мне понравился, хорошо передана атмосфера развала СССР в ВС. Серость, грязь, запустение, разруха... Как будто на 20 лет время отмотали...
За политическую состовляющую оценку ставлю минимальную 1 из 10, не выше - туфта, а не фильм. Если уж тянет глянуть кино о дедовщине в СА, то и вправду лучше посмотреть "Делай раз!": и актеры хорошие(в отличие от недоделков из "голода" ), и сюжет более логичный, и ни каких подоплёк гнилых нет

"Разрушитель" - культовый фильм 90-х годов, который до сих пор остается любимым у многих зрителей. Это научно-фантастическая картина, где главными героями выступают Сильвестр Сталлоне и Уэсли Снайпс.
Фильм рассказывает о будущем, где криминал был полностью искоренен благодаря методам ликвидации преступников, а общество превратилось в замкнутую систему. Но все меняется, когда главный злодей Саймон Феникс, сыгранный Снайпсом, вырывается из тюрьмы и начинает свой план по захвату власти.
Сталлоне, в роли Джона Спартана, единственный, кто может остановить Феникса и спасти город. Но чтобы это сделать, ему нужно адаптироваться к новым условиям и правилам общества, которые он не знает.
Фильм получился динамичным, захватывающим и даже смешным. Все актеры сыграли свои роли на высшем уровне, особенно Сталлоне и Снайпс. Они создали уникальную химию, которая оставляет в памяти зрителя долгое время.
Сюжет картины не оставляет равнодушным. Он не только увлекает зрителя в мир будущего, но и заставляет задуматься о многих вещах. Ведь что будет, если общество станет слишком закрытым и не будет давать возможность людям проявлять свои качества?
"Разрушитель" - это фильм, который стоит посмотреть всем. Он позволит окунуться в атмосферу 90-х годов и почувствовать себя частью удивительной истории.